Розуміння земельної системи власності на землю в колоніальній Індії

Земіндар був системою власності на землю та збору доходів, поширеною в деяких частинах Індійського субконтиненту, зокрема в Бенгалії та інших регіонах, які перебували під британським колоніальним правлінням. Слово «zemindar» походить від перських слів «zamin» (що означає «земля») і «dar» (що означає «власник»).

За цією системою великі земельні ділянки надавалися окремим особам або родинам правлячою владою (зазвичай Британська Ост-Індська компанія або пізніше Британський Радж) в обмін на фіксовану річну орендну плату, відому як «земіндарі». Земіндар відповідав за збір податків із селян, які працювали на їхніх землях, і вони також мали право збирати інші доходи, такі як мита та збори.

Систему Земіндар запровадили британці наприкінці 18 століття як спосіб підвищення доходів і зміцнити свій контроль над регіоном. В його основу було покладено принцип «постійної осілості», який означав, що земля надавалась земіндарям на невизначений термін за умови своєчасної сплати обумовленої орендної плати. Ця система діяла до здобуття Індією незалежності в 1947 році.

Система Земіндар мала як позитивний, так і негативний вплив на регіон. З одного боку, це сприяло розвитку сільського господарства та економіці, забезпечуючи стабільне джерело доходу для землевласників. З іншого боку, це також створило потужну земельну еліту, яка володіла значною політичною та економічною владою, часто за рахунок селян та інших маргіналізованих груп. Крім того, система закріплювала соціальну нерівність і зміцнювала кастову систему, оскільки земіндари зазвичай були членами вищих каст.