Розуміння значення групи сиро-гексапларів у текстовій критиці Нового Завіту

Syro-Hexaplar (SH) — це термін, який використовується у вивченні текстової критики Нового Завіту, зокрема в області грецького тексту Нового Завіту. Це відноситься до певної групи з шести рукописів, які вважаються одними з найважливіших і надійних свідків тексту Нового Завіту.

Шість рукописів, які складають групу Сиро-Гексаплар:

1. Синайський кодекс (א) — рукопис 4-го століття, що містить увесь Новий Завіт, а також частини Старого Завіту.
2. Александрінський кодекс (A) — рукопис 5 століття, що містить увесь Новий Завіт, а також частини Старого Завіту.
3. Codex Ephraemi Rescriptus (C) – рукопис 5-го століття, що містить увесь Новий Завіт, а також частини Старого Завіту.
4. Codex Bezae (D) – рукопис 5-го століття, що містить Євангеліє та Діяння, з унікальним текстовим характером.
5. Codex Washingtonianus (W) – рукопис 5-го століття, що містить Євангеліє та Діяння.
6. Codex Borgianus (B) – рукопис V століття, який містить Послання Павла та Загальні послання.

Група Сиро-Гексапларів названа так тому, що ці шість рукописів вважаються найнадійнішими свідками тексту Нового Завіту, зокрема в грецькомовних регіонах Східного Середземномор’я (Сирія та Єгипет). Усі вони написані грецькою мовою, схожою на грецьку мову койне періоду Нового Завіту, і всі вони відносно вільні від пізніших писацьких вставок і спотворень.

Групу сиро-гексапларів часто використовують як базовий текст для реконструкції оригінальний текст Нового Завіту, особливо в порівнянні з іншими рукописами та текстовими традиціями.