Розуміння нео-схоластики: філософський і теологічний рух

Неосхоластика — це філософська та теологічна течія, яка виникла наприкінці 19 століття і тривала до середини 20 століття. Він характеризувався поновленням інтересу до праць Фоми Аквінського та схоластичного методу, який наголошує на використанні розуму та аргументації для розуміння та захисту католицької доктрини.

Термін «неосхоластика» використовується, щоб відрізнити цей рух від оригінальної схоластики. Середньовіччя, водночас визнаючи свій борг перед цією традицією. Неосхоластичні мислителі прагнули застосувати ідеї сучасної філософії та богослов’я до традиційних доктрин Церкви, водночас беручи участь у викликах сучасності та наукової революції.

Деякі ключові особливості неосхоластики включають:

1. Зосередження на використанні розуму та аргументації в богословському дослідженні, а не простому покладанні на авторитет чи традицію.
2. Наголос на важливості метафізики та вивчення буття, а також природи Бога та світу.
3. Відданість ідеї, що віра та розум доповнюють, а не протистоять, і що їх можна об’єднати в гармонійному синтезі.
4. Готовність залучати сучасні філософські та наукові ідеї, водночас критично оцінюючи їх сумісність із католицькою доктриною.
5. Наголос на важливості таїнств і ролі благодаті в людському спасінні.

Деякі відомі мислителі-неосхоластики включають:

1. Фома Аквінський (пом. 1274), чиї твори були знову відкриті та зробили великий вплив на рух.
2. Джозеф Клейтген (1801-1883), який багато писав про зв’язок між вірою та розумом.
3. Матіас Йозеф Шебен (1831-1888), який розробив неосхоластичний підхід до доктрини Церкви.
4. Йоганн Баптист Франзелін (1806-1876), який був видатним захисником вчення Церкви про Непорочне Зачаття та Успіння Марії.
5. Едвард Шіллебек (1902-2009), який багато писав про зв’язок між вірою та сучасною культурою.